Загадковий український менталітет: міфи, правда та історія
#досліджуй@terytoriya14
"Знову припаркував свій джип на газоні — ось цей безглуздий український менталітет". "Вічно ми у всьому зраду бачимо — це все наша ментальність". "Всі навколо крадуть і роблять вигляд, що нічим цій країні вже не допоможеш". Список можна продовжувати ще і ще. Ці та інші подібні висловлювання ви напевно бачили в гарячих дискусіях "Фейсбуку", чули від своїх друзів або навіть говорили самі. За красиве слово на букву "М", як за рятувальний круг, хапаються за будь-яких чужих проступків. Простіше сказати: "Не дивно, це все наш менталітет", — і багатозначно зітхнути, побачивши мовчазну згоду в очах співрозмовника, ніж намагатися знайти будь-яке інше пояснення поведінки. Але, як правило, в тому, що люди залишають гори сміття після свого пікніка, їздять на машині по смузі громадського транспорту і беруть хабарі, винен зовсім не менталітет, а погане виховання і кульгава совість. Людина може навіть не розуміти, що не має рації — і це зовсім не залежить від національної приналежності. При цьому з позитивним посилом і без сарказму горезвісний менталітет не згадують взагалі, а даремно.
Щоб розібратися, яким насправді є український менталітет і в чому він може бути винен, потрібно повернутися до витоків і основ. Почнемо з визначення. Під національним менталітетом розуміють найчастіше риси характеру і образ мислення, типовий для тієї чи іншої нації. Але якщо заглибитися в тему, менталітет — це сукупність генетично і соціально обумовлених ознак, які властиві певному етнічному співтовариству (нації) і визначають спосіб групової реакції в тих чи інших ситуаціях. Це притаманна нації система цінностей, поглядів, світогляду, рис характеру, норм поведінки, які слабо піддаються впливу ззовні і спробам ідеологічного тиску. Менталітет формується у людини в процесі виховання, взаємодії з іншими, самоідентифікації, під впливом національної культури і закладених в нас уявлень про життя. Останнє називають архетипами — це частина колективного несвідомого, яка передається нам у спадок і тісно пов'язана в тому числі з етнічними особливостями та національною культурою, в якій жили наші предки.
На архетипах, за однією з теорій, базується і те, що ми називаємо українським менталітетом. Простіше кажучи, якщо вірити Карлу Юнгу, всі ми народжуємося з невеликим набором уявлень про життя, і він залежить від етнічної приналежності. Для українців цей набір найчастіше складається з таких архетипів: пріоритет особистої свободи, любов до своєї землі, домінування минулого над майбутнім, віра в долю і так далі. Саме ці поняття визначають наш національний менталітет.
Точної формули українського менталітету не існує — історики і дослідники не завжди одностайні в цьому визначенні. Але є загальні ознаки, в яких вони сходяться: нам з народження властивий індивідуалізм, релігійність, ідеалізм, емоційність, толерантність та інші риси. Розбираємо по порядку.
Індивідуалізм вважається однією з головних рис, притаманних українському народові. Це визнавав ще Михайло Грушевський у своїй роботі "Хто такі українці, і чого вони хочуть" (1917 рік). Про наш спосіб мислення в такому розрізі чудово висловився філософ і історик Іван Мірчук (1891-1961) в своїй праці "Світогляд українського народу. Спроба характеристики". Вперше стаття була опублікована в 1942 році, в ній Мірчук порівнював європейський і російський світогляд. Він підкреслював, що в основі мислення європейців ще з часів античності лежить незалежна особистість і свобода, в той час як російському мисленню властиво небажання проявляти власні інтереси. На першому місці для росіян — так званий духовний колективізм. "Сутність, провідна засада "русского мира" — це примус, що виходить від зверхньої влади як органу Божої волі", — писав філософ. Українцям, за його словами, властива саме європейська модель мислення з індивідуалізмом і прагненням до самодостатності. Саме тому радянська влада в Україні зіткнулася з таким сильним опором: "Колективістичні експерименти, які проводились Совітами й приносили мільйони людських жертв, найкраще свідчать про те, що зроблене урядом в самій Росії не стрічало великого спротиву, тоді як український селянин готовий був вести і вів боротьбу на життя й смерть за збереження приватної власності як підстави західної культури".
Важливість особистої незалежності простежується в нашій літературі, мистецтві, музиці, незалежно від часу і періоду в історії. Один із прикладів: тему боротьби українського народу за свою свободу розкрив у своїй творчості Тарас Шевченко. Крім того, ми любимо свою землю — з народження українець відчуває зв'язок із землею і природою. Реакція українців на спробу іншої країни захопити частину їх суверенної території в цьому контексті очевидна і природна, як день і ніч. Ще один прояв індивідуалізму — турбота переважно про близьких, але ні в якому разі не альтруїзм. Головне для українця — щоб в його найближчому оточенні все було в порядку і щоб його не турбували через дрібниці. Йому комфортно наодинці з собою: деякі історики ставлять інтровертність в список тих же ознак нашого менталітету. Можливо, звідси і бере своє коріння приказка "Моя хата з краю — нічого не знаю", але її змістом часто маніпулюють. Єдиної версії походження до цих пір не існує. За однією з версій, мова в ній спочатку йшла не про байдужість до проблем оточуючих: продовженням після хати скраю було "... першим ворога зустрічаю". Це означало, що українці, які оселялися на краю села, були готові першими стати на захист своїх сусідів і всього села в разі небезпеки.
На жаль, історія послужила і причиною розвитку в нас хворобливого комплексу молодшого брата, відчуття власної приналежності до другого сорту і непотрібності: головною причиною було перебування в складі Російської імперії. У нас є і недовіра до влади за замовчуванням — її можна пояснити зрадами керівників, розчаруваннями в українській еліті і стабільною загрозою з боку інших держав.
Якщо говорити про відмінності між собою європейських народів, тут українці теж мають свої особливості: якщо у німців, наприклад, розум і раціональні рішення завжди перемагають емоції, то в українців — навпаки. Той факт, що рішення ми часто приймаємо не головою, а серцем, пояснюється національним менталітетом. Цю особливість називають кордоцентричністю. У нас не закладено системний підхід до вирішення завдань, велику увагу ми приділяємо власним почуттям і спираємося на інтуїцію, коли краще мислити об'єктивно і тверезо. В цьому одна з наших слабкостей, але в той же час, як би банально це не звучало, емоційність наповнює наш внутрішній світ. Ми тонко відчуваємо і здатні робити вибір інтуїтивно. Крім того, в нас закладена толерантність і терпимість: ми поважаємо інших і виступаємо за рівність. Історично склалося, що українці добре ставилися до сусідніх народів, поки ті не зазіхали на їхню територію і свободу. За своєю природою ми не агресивні.
З вродженої емоційністю пов'язана ще одна національна риса українців — схильність до ідеалізації дійсності і історії свого народу, аж до міфологізації свого минулого. Іноді ми можемо повністю зануритися в світ власних фантазій і на якийсь час втратити здатність об'єктивно сприймати реальність. Ми щиро віримо в щасливе майбутнє. Ми реально заслужили його тільки тому, що за всю свою історію Україна багато натерпілася і настраждалася — такий хід думок, по суті, і є проявом ідеалізму. Ми схильні вірити в долю і можемо проявляти героїзм в екстремальних умовах, покладаючись на волю долі і вищі сили. Це може доходити до нерозсудливості.
Українська релігійність — одна з тих областей, про яку в середовищі істориків, філософів і культурологів часто бувають суперечки. Історично вона закладена в нашій ментальності, але з плином часу ситуація змінюється, а вплив церкви слабшає. Спочатку релігійність була пов'язана з тим, що українська церква захищала і заохочувала українську культуру, була острівцем безпеки за часів нападів на нашу землю. Але і з шануванням релігії ми можемо перестаратися: професор Михайло Юрій охарактеризував цю рису влучним виразом "пафос причетності до Бога" в своїй роботі "Етногенез та менталітет українського народу" (1997 рік). Він також відносить до менталітету притаманну українцям жертовність — готовність піти на все заради щастя і свободи своїх нащадків. Вона пов'язана з все тією ж емоційністю.
Як бачимо, ні злодійство, ні вічні пошуки підступу, ні хамство в наших генах і ментальності не закладені. Як говорив Зигмунд Фрейд, іноді сигара — це просто сигара. У нашому випадку зло — це просто зло, а ментальність — не просто зручне для виправдань слово.
Автор: Ксенія Карпова
Фото: Sabine Joosten
